Літо у розпалі і ми смакуємо наближення довгоочікуваних двох тижнів відпустки. Де ж їх провести? Так щоб і цікаво, і весело, і на природі, і зручно, і  не дорого, та й враження щоб залишилися на довго. Можна віддати данину моді і поїхати на море, чи то Чорне, чи Середземне, чи ще якесь більш віддалене. А можна спробувати щось нове. Хоча відпочинок на річці навряд чи можна назвати новим, швидше добре забутим старим. Поїхати на одну з численних річок України на катамарані чи байдарці, згадайте, чи не такий відпочинок був популярним років 30 тому? Намети, юшка на вогні, мозолі від весел, щодня щось нове і цікаве – на такому сплаві можна провести цілий тиждень, а то й більше...

Один день катамаранного екіпажу

Ранок. Встаємо з першими променями сонця, пробіжка по росі, ранкове купання, сніданок вже булькоче в казанку, до ароматного трав’яного чаю ягоди з лісу. Смачно поснідавши, збираємо табір і пакуємо речі на судна. Сьогодні знімаємося з місця дньовки в с.Горигляди, де провели весь вчорашній день. Ця  стоянка розміщена на галявині, в яку впирається краплиноподібний вигин русла Дністра, утворюючи ніби півострів з селами Горигляди з одного боку і Одаїв з іншого. В Одаєві часто стрибають пара і дельтапланеристи, тут утворюється повітряна петля і параплани зависають годинами. А з місця де вони вистрибують, воно на вершині каньйону, відкривається чудовий вигляд на „півострів”. Там, зверху, колись стояв дуб Хмельницького, а зараз залишилася тільки капличка – на цьому місці загинули воїни УПА, які переховувалися у „криївці” – схованка- грот у каньйоні на висоті 2-3 метрів над землею. Поруч з криївкою є ще одна капличка, видовбана у скелі. Кажуть, вона не завершена, бо в давнину, коли її видовбували сокирами, цією справою могли займатися лише чоловіки, а коли таємно сюди зайшла жінка, сокири затупилися і робота припинилася...

Після каплички ідемо в сторону села Думка, поруч з яким знаходиться печера, яка так і називається „Під Думкою”. Печера невелика, але красива, зайти у неї можна лише пройшовши під карстовим мостом – великим каменем, вимитий водою прохід під яким нагадує ворота. Всередині печера біла з сірими прожилками, в цій місцевості багато мармуру.

Така мандрівка зайняла у нас весь попередній день, а сьогодні на нас чекає палац графа Бадені і Червона гора.

Зібравши речі і прикріпивши їх до катамарана, міняємося місцями з сусідами по балону... Катамаран – судно яке складається з двох балонів, де кріпляться сидіння  і каркасу, який служить палубою для розміщення речей. Гребемо троє з одного боку і троє з іншого. За цілий день рука втомлюється, тому ми домовляємося , що через день будемо мінятися балонами, щоб рівномірно навантажувати обидві руки.

Ну що ж, відчалили. Маневрувати доводиться досить рідко, коли є небезпека натрапити на мілину, або камінь чи гіляку, які стирчать з води. Течія середня, коли сидиш на катамарані, здається не швидка, але коли стрибнеш з катамарана у воду і спробуєш випливти проти неї, то виявиться, що не так це і просто. Такі купання - суцільна насолода, ні намулу, ні камінців під ногами і чистий мокрий вилазиш (або тебе витягують) на катамаран для прийняття сонячних ван.

Догрібаємо до Коропця. Саме в цьому селищі, славетному коропами, про що свідчить назва, і розташований палац графа Бадені. Побудований в 19 ст.  „в класично-синкретичному стилі з розкішними бароковими ліпними геральдичними атрибутами” (цитата з www.castles.com.ua) зовнішній вигляд палацу зберігся до сьогодні, можливо через те, що тут вже досить давно розміщується дитячий інтернат. Окремої уваги заслуговує парк зі столітніми деревами.

Розім’явши ноги і перепочивши в тіні розкішних дерез саду Бедані, налягаємо на весла. По дорозі над головою час від часу кружляють лелеки, чаплі і ластівки, іноді високо в небі видно пару шулік. Береги заквітчані ромашками, маками та волошками. Порослі червоні скелі каньйону розрізають небо на геометричні фігури. Сусідній катамаран відбирається у дзеркалі води – ідилія...

Але що це!! А-а-а! Атака! Наші сусіди вирішили взяти нас на абордаж, але перед цим рясно обхляпати! Ну, тримайтеся! Лівий балон, до бою! Веслами по воді – давай, давай – так їх, хляпайте щосили – вперед, вперед! Ну ось, ми вже на безпечній відстані від порушників спокою, мокрі і задоволені. Так ось для чого нас просили герметизувати речі – бо втопити тут щось просто неможливо, та й дощ не намічається, а від таких атак, і справді, треба все ховати у кульки. Але промоклий одяг – це справжній порятунок від спеки! Від прохолодних доторків мокрої тканини охолоджується все тіло.

Догребли! Наша стоянка сьогодні в с.Беремяни на галявині, що розляглася прямо під Червоною горою. Назвали її так, через колір породи, а також, як каже легенда, через те, що тут колись вирізали ціле село, з того часу скелі і почервоніли. Ще одна особливість цієї гори в тому, що тут сніг взимку на довго ніколи не затримується. Два-три дні, і він тане. Взагалі тут дивний клімат – Дністровські субтропіки  - так називають цю місцевість. За годину ми на вершині. З гори відкривається чудовий вигляд на вигнуте русло річки і червоне від маків пшеничне поле.

Втома дається в знаки. Смачний борщ зі сметаною трохи відновлює сили, але очі вже закриваються. Треба поспішати до такого, вже за три дні, знайомого намету і спальника. Біль в спині після перших ночівель минула, спина спати на  твердій поверхні, а фізичне навантаження за день відганяє будь яку безсонню.

На добраніч, табір! На добраніч, мій екіпаже!

Автор: Кашуба Юлія