Цьому буковинському місту на річці Прут виповнюється 600 років. Його часто називають Старою Австрією, хоча тамтешні жителі жартують: «Насправді це Відень – гарно відреставровані великі Чернівці». Ці два міста розбудовувалися одночасно, але те, що стало модернізованим і сучасним у Відні, залишилося оригінальним, хоч і трохи облупленим та подертим, у Чернівцях. Саме тут зберігається справжній дух вже неіснуючої Австро-Угорської імперії. Він відчувається на вузеньких вимощених бруківкою вуличках із будинками XIX ст.
Місто, де зупиняється час
У Чернівцях ми зупинилися в готелі «Буковина», що зручно розташувався неподалік від старого центру міста. Навпроти зеленіє парк ім. Шевченка, як називають його місцеві за старою традицією – Фольксгартен. Поміж кущів тут ховаються цікаві пам`ятники, наприклад, у формі серця, присвячений всім закоханим. Задля гарного кадру можна навіть вилізти на гойдалку в центрі цього серця. Головне, щоб напередодні не було дощу, інакше сядете в калюжу. Поряд із парком – район старих пишних вілл. Тут колись селилися заможні австрійці, українці та євреї. Кожен намагався зробити свій будинок найгарнішим, приліпити вишуканіший, ніж у сусіда, балкончик чи краще оздобити фасад.
Щоб відчути справжній подих міста, варто потинятися подвір'ями. Хоча вони дуже схожі на одеські: такі ж верандочки, кольорова білизна сохне між колонами, той же єврейський гумор (на кшталт «Йося, не бий Мотю, упрієш і застудишся»). Розпочати мандрівку подвір`ями варто на вул. Ольги Кобилянської (колишньої Херенгассе – панської вулиці) – головній культурній артерії Чернівців. Хоча сама вулиця зараз перерита, а за тротуари слугують дерев'яні дошки: чернівчани готуються достойно відсвяткувати 600-річчя міста. Кажуть, колись ця вулиця сяяла чистотою, а селяни знімали взуття, щоб перейти її. Перше подвір'я, куди ми потрапили – колишня вілла барона Гугенлое. Тут збереглися й колодязь, і залишки фонтану, і навіть вежа. Вечоріло. З-за покручених гілок дерев визирав місяць і фарбував будинки у срібний колір. Хтось із мешканців знімав суху білизну, хтось перегукувався з сусідами. Таке враження, що час зупинився тут і на світі не існує Інтернету, хмарочосів і фаст-фудів.
П'яна церква й Оперний театр
У містечку можна знайти безліч місць, де приємно посидіти за горнятком кави. Але мені найбільше сподобалася Театральна площа. Тут багато лавочок, квітів і шкодливих цуциків, які влаштовують шоу. Я сиділа на лавочці, грілася на сонечку, два цуцики саме рили велику яму, в яку намагалися залізти по черзі. А потім ганяли зграю голубів.
Цю площу місцеві називають партер – вона розташована перед знаменитим Оперним театром. Батьки архітектурного дива – відомі європейські будівничі Фердінанд Фельнер і Герман Гельмер (вони ж збудували театри у Відні,
Парижі, Цюриху та Одесі). Чималої шкоди архітектурі й культурному обличчю міста завдали румуни 1918 року – зруйнували всі австрійські пам'ятники, а поміж красивими й елегантними будинками у стилі класицизму та барокко понапихали грандіозних бетонних монстрів. Так, на цій же Театральній площі – ні сіло ні впало, стоїть неподалік від театру Румунський дім. Це чудовисько у стилі румунського конструктивізму викликає хіба що бажання підірвати його. Щоправда, є дещо позитивне в будинках, зведених румунами – квартири. Нині їх вважають найкращими, вони дуже просторі.
А взагалі в місті багато дивовижного, головне не лінуватися шукати його. Наприклад, будинок-корабель, який лагідно називають «шифа» (від нім. Schiff). Його перший поверх виступає вперед наче палуба, а навколо, як ріки, течуть вулиці. А чого варта «п'яна» церква – сестра такої ж споруди в Румунії! Так її прозвали через погнуті куполи. Є в цієї будівлі і своя легенда. Нібито у стінах живцем замурували дружину архітектора. Такий жорстокий ритуал мав забезпечити церкві міць на багато віків. Горе архітектора було настільки сильним, що він за день посивів, а стіни церкви, замість стояти у віках – деформувалися...
Справжнє диво міста – Чернівецький університет, колишня резиденція митрополитів Буковини і Далмації. Його творця, Йосипа Главку, надихнули мандрівки Іспанією й тамтешня архітектура. Саме тому в університеті з'явилися смугасті мавританські арки. А в Червоному залі, кажуть, дзеркала мають незвичайну властивість – варто в них подивитися жінці, як вона помолодшає на десять років. А чоловікам дзеркало, за легендою, дарує відпущення гріхів.
Антоніна Малей
Фото Лялі Анпілогової
/ Журнал Мандри 
