|
Свято Івана Купала - одне з найулюбленіших в українців. За народним повір'ям, цього дня "сонце сходить, грає", трави й квіти набирають найбільшої лікувальної сили, опівночі розквітає папороть. Ця чарівна квітка віщує незліченні скарби, багатство, статки і здоров'я.
В давнину це свято приурочували до літнього сонцестояння - найдовшого дня й найкоротшої ночі року. Сьогодні святкування проходять у ніч із 6 на 7 липня. Колись у купальську ніч було укладено священний шлюб Бога Сонця, що уособлював чоловіче начало, з Богинею Води, яка символізувала жіноче. Центром свята було місце за селом на березі річки, озера чи ставка. Напередодні купайлицю мали встановити хлопці, а дівчата - прикрасити її вінками, квітами, стрічками. На дерево вішали опудало у вигляді солом'яної ляльки Маринки, вбраної в сорочку, плахту, вінок і намисто з горобини. На Київщині віху, прикрашену згори колесом або качаном, називали Головатим Іваном.
Свято починалося з розкладання багаття - символу вогню небесного й земного. З пагорбів та крутих берегів пускали у воду запалене колесо - символ сонця. В давнину перестрибували через багаття для того, щоб пройти перед жнивами обряд очищення вогнем. Вірили: що вище людина стрибне, то вищою виросте пшениця. Такий вогонь наділяв людей здоров'ям, силою, запобігав усьому злому, зокрема, чарам. Сьогодні молодь перестрибує через вогнище парами, взявшись за руки й загадує: руки не розійдуться - хлопець і дівчина поберуться.
А ще дівчата плели вінки та ворожили на них. Кожна дівчина пускала свій вінок на воду та дивилася: куди попливе, туди й заміж вийде, проте, якщо потоне - це віщувало розлуку з милим. За віруваннями, на світанку купається навіть сонце, й тому воді і вранішній росі приписується особлива лікувальна сила. Водночас, у купальську ніч відбувається розгул усілякої нечисті. Відьми перетворюються на кішок або жаб, відбирають у корів молоко, лякають молодь.
|
